Саксаганський район. ДНЗ № 156

 
[scribd id=479859509 key=key-l7ThRtAYGAfJNXJpEnKa mode=scroll]

БУЛІНГ. СТОП!

Булінг — це агресивна та вкрай неприємна поведінка однієї дитини або групи дітей по відношенню до іншої дитини, що супроводжується постійним фізичним і психологічним тиском. Дитину систематично дражнять образливим для неї чином, навмисно не приймають у колектив, залякують, шантажують або навіть б'ють.

 

 

 

Булінг – це агресія, яку потрібно зупинити!!!

 

Булінг – це не просто конфлікт між однолітками, це прояв психологічного чи фізичного насильства, що може «скалічити» людину на все життя та мати непоправні наслідки. Булінґ це тривалий процес свідомого жорстокого ставлення, агресивної поведінки, щоб заподіяти шкоду, викликати страх, тривогу або ж створити негативне середовище для людини. Образливі прізвиська, глузування, піддражнювання, підніжки, стусани з боку одного або групи осіб щодо іншої людини – це ознаки нездорових стосунків, які можуть призвести до цькування — регулярного, повторюваного день у день знущання. Прикметною ознакою булінґу є довготривале «відторгнення» дитини її соціальним оточенням. Найчастіше булінґ відбувається в таких місцях, де контроль з боку дорослих менший або взагалі його нема. Це можуть бути двори, сходи, коридори, вбиральні, роздягальні, спортивні майданчики, гуртожиток. У деяких випадках дитина може піддаватися знущанням і поза територією навчального закладу, кривдники можуть перестріти її на шляху до дому. Навіть удома жертву булінґу можуть продовжувати цькувати, надсилаючи образливі повідомлення на телефон або через соціальні мережі. Найчастіше цькування ініціюють надміру агресивні діти, які люблять домінувати, тобто бути «головними». Їх не турбують почуття і переживання інших людей, вони прагнуть бути в центрі уваги, контролювати все навколо. Принижуючи інших, вони підвищують власну значущість. Нерідко це відбувається через глибокі психологічні комплекси кривдників. Можливо, вони самі переживали приниження або копіюють ті агресивні й образливі моделі поведінки, які є у їхніх сім'ях. Зазвичай об'єктом знущань (жертвою) булінґу вибирають тих, у кого є дещо відмінне від однолітків. Відмінність може бути будь-якою: особливості зовнішності; манера спілкування, поведінки; незвичайне захоплення; соціальний статус, національність, релігійна належність.

 

Найчастіше жертвами булінґу стають діти, які мають:

 

• фізичні вади – носять окуляри, погано чують, мають порушення опорнорухового апарату, фізично слабкі;

• особливості поведінки – замкнуті чи імпульсивні, невпевнені, тривожні;

• особливості зовнішності – руде волосся, веснянки, відстовбурчені вуха, незвичну форму голови, надмірну худорлявість чи повноту;

• недостатньо розвинені соціальні навички: часто не мають жодного близького друга, краще спілкуються з дорослими ніж з однолітками;

• страх перед закладом освіти : неуспішність у навчанні часто формує у дітей негативне ставлення до навчального закладу, страх відвідування певних предметів, що сприймається навколишніми як підвищена тривожність, невпевненість, провокуючи агресію;

• відсутність досвіду життя в колективі (так звані «домашні» діти);

• деякі захворювання: заїкання, дислалія (порушення мовлення), дисграфія (порушення письма), дислексія (порушення читання);

• знижений рівень інтелекту, труднощі у навчанні;

• високий інтелект, обдарованість, видатні досягнення;

• слабо розвинені гігієнічні навички (неохайні, носять брудні речі, мають неприємний запах).

 

Найпоширенішими формами булінґу є:

• словесні образи, глузування, обзивання, погрози; • образливі жести або дії, наприклад, плювки;

• залякування за допомогою слів, загрозливих інтонацій, щоб змусити жертву щось зробити чи не зробити;

• ігнорування, відмова від спілкування, виключення із певного виду діяльності, бойкот;

• вимагання грошей, їжі, речей, умисного пошкодження особистого майна жертви;

• фізичне насилля (удари, щипки, штовхання, підніжки, викручування рук, будь-які інші дії, які заподіюють біль і навіть тілесні ушкодження);

• приниження за допомогою мобільних телефонів та інтернету (СМСповідомлення, електронні листи, образливі репліки і коментарі у чатах і т.д.), поширення чуток і пліток.

 

Види булінґу можна об’єднати у групи словесного (вербального), фізичного, соціального (емоційного) й електронного (кібербулінґ) знущання, які часто поєднуються для більш сильного впливу. 70 % знущань відбуваються словесно: принизливі обзивання, глузування, жорстока критика, висміювання та ін. На жаль, кривдник часто залишається непоміченим і непокараним, однак образи безслідно не зникають для «об’єкта» приниження. Фізичне насильство найбільш помітне, однак становить менше третини випадків булінґу (нанесення ударів, штовхання, підніжки, пошкодження або крадіжка особистих речей жертви та ін.). Найскладніше зовні помітити соціальне знущання — систематичне приниження почуття гідності потерпілого через ігнорування, ізоляцію, уникання, виключення. Нині набирає обертів кібербулінґ. Це приниження за допомогою мобільних телефонів, інтернету.

Діти реєструються в соціальних мережах, створюють сайти, де можуть вільно спілкуватися, ображаючи інших, поширювати плітки, особисті фотографії або зроблені в роздягальнях чи вбиральнях. Наслідки булінгу Жертви булінґу переживають важкі емоції – почуття приниження і сором, страх, розпач і злість.

 

Булінґ вкрай негативно впливає на соціалізацію жертви, спричиняючи:

• неадекватне сприймання себе – занижену самооцінку, комплекс неповноцінності, беззахисність; • негативне сприймання однолітків – відсторонення від спілкування, самотність, часті прогули у навчальному закладі;

• неадекватне сприймання реальності – підвищена тривожність, різноманітні фобії, неврози;

• девіантну поведінку – схильність до правопорушень, суїцидальні наміри, формування алкогольної, тютюнової чи наркотичної залежності.

 

Як реагувати на цькування Звичайно, один з кращих способів це звернення за допомогою до дорослих, батьків, родичів, викладачів, куратора, психолога. Допомога дорослих дуже потрібна в будь-якому віці, особливо якщо дії кривдників можуть завдати серйозної шкоди фізичному та психічному здоров'ю.

Дуже часто підлітки не бажають, бояться, соромляться звертатися за допомогою, в силу різних причин.

 

Як впоратися з ситуацією самостійно

• Ігноруйте кривдника. Якщо є можливість, намагайтесь уникнути сварки, зробіть вигляд, що вам байдуже і йдіть геть. Така поведінка не свідчить про боягузтво, адже, навпаки, іноді зробити це набагато складніше, ніж дати волю емоціям. • Якщо ситуація не дозволяє вам піти, зберігаючи самовладання, використайте гумор. Цим ви можете спантеличити кривдника/кривдників, відволікти його/їх від наміру дошкулити вам. • Стримуйте гнів і злість. Адже це саме те, чого домагається кривдник. Говоріть спокійно і впевнено, покажіть силу духу. • Не вступайте в бійку. Кривдник тільки й чекає приводу, щоб застосувати силу. Що агресивніше ви реагуєте, то більше шансів опинитися в загрозливій для вашої безпеки і здоров'я ситуації. • Не соромтеся обговорювати такі загрозливі ситуації з людьми, яким ви довіряєте. Це допоможе вибудувати правильну лінію поведінки і припинити насилля.